У селищі Микулинці за 20 кілометрів від Тернополя стоїть храм, який наче випав із панорами старого європейського міста. Костел Святої Трійці виглядає надто монументально для невеликого населеного пункту і більше пасував би до історичного центру Львова чи Дрездена. Та саме ця невідповідність масштабу і місця робить святиню однією з найцікавіших сакральних споруд Тернопільщини.
Своєю вишуканою архітектурою костел завдячує не випадковості. Його зводили, надихаючись знаменитою дрезденською Гофкірхе – храмом при палаці короля Саксонії, також присвяченим Пресвятій Трійці. Тому не дивно, що споруда у Микулинцях часто сприймається як королівський гість у провінційному пейзажі.
Та перш ніж на цьому місці зʼявилася нинішня мурована святиня, тут неодноразово поставав і зникав храмовий комплекс.
Перший відомий храм заклала Анна з Йорданів (Сенявська) – власниця містечка. Його присвятили Святій Анні, небесній покровительці фундаторки. Однак будівля проіснувала недовго – у 1619 році її спалили татари. На згарищі звели деревʼяну капличку, яка, своєю чергою, стала жертвою наступної війни.
У 1675 році під час облоги розташованого за кількасот метрів замку турки знову знищили святиню. Коли яничар вибили з Микулинець, капличку відновили. Наступний крок – 1718 рік, коли на цьому місці постає вже деревʼяний костел на честь Івана Хрестителя, збудований з міцних дубових колод.
Сучасна історія храму починається у 1761 році. Тоді графиня Людвіка з Мнішеків Потоцька вирішила звести в Микулинцях великий мурований костел. Будівництво вона доручила своєму родичу – графу Августу Фридерику Мошинському. Він був не лише аристократом і високопосадовцем, а й архітектором з європейською освітою.
Мошинський навчався архітектури під керівництвом італійського майстра Ґаетано Кʼявері, придворного архітектора короля Августа ІІІ. Загальну освіту отримав у військовій школі в Дрездені. Саме дрезденські враження, імовірно, визначили його підхід до проєктування нового храму в Микулинцях. Проєкт костелу створили за мотивами Дрезденської Гофкірхе, що й пояснює його небуденний для маленького селища вигляд.
Наріжний камінь під майбутній костел заклав Львівський архиєпископ Вацлав Сераковський. Для того часу будівництво такого масштабного обʼєкта просувалося швидко. Уже в 1779 році храм освятили.
Проте історія святині не обійшлася без випробувань. У 1859 році в костелі сталася пожежа, що повністю знищила дах. Будівлю відновили досить швидко, однак оцинкованої бляхи вистачило лише на центральну баню – решту даху перекрили ґонтом. Таке, фактично селянське, покриття виглядало контрастно на тлі “майже королівського” силуету храму.
Повноцінно костел привели до ладу лише у 1926-1929 роках. Тоді відбулася масштабна реставрація під керівництвом професора Вітольда Мінкевича. За радянських часів ситуація кардинально змінилася. Після “других совєтів” храм закрили, а приміщення перетворили на склад боєприпасів, згодом – на зерносховище та склад мінеральних добрив.
Лише наприкінці 1989 року костел повернули вірянам. На той момент будівля перебувала у вкрай занедбаному стані. Згодом тут провели ремонт і часткову реконструкцію за проєктом архітектора Зеновія Логуша, зокрема дещо змінено форму центральної бані.
Сьогодні Микулинці – зручна локація для одноденної мандрівки з Тернополя. Від обласного центру сюди всього близько 20 кілометрів. У межах однієї поїздки можна побачити Микулинецький замок, палац Потоцьких, відвідати місцеву броварню. А костел Святої Трійці природно стає центральною архітектурною перлиною такого маршруту.
Попри пожежі, війни та десятиліття радянського занепаду, коли всередині храму зберігали боєприпаси й зерно, святиня зберегла свою масштабність і виразний силует. Сьогодні це не лише діючий сакральний обʼєкт, а й важлива туристична точка Тернопільщини – мовчазний свідок європейської історії, який варто побачити на власні очі.
