Українське суспільство декларує підтримку переговорів як шляху до завершення війни, однак питання територіальних поступок залишається найболючішим. Соціологи фіксують різницю в настроях між регіонами, але й наголошують: навіть за зростання запиту на перемовини готовність миритися з втратою територій мінімальна.
Захід і схід: різні ризики, різні настрої
Соціологічні дослідження демонструють чітку географічну тенденцію: чим ближче люди живуть до фронту, тим інакше вони оцінюють ціну миру. У регіонах, де бойові дії віддалені, частіше лунають настрої про готовність воювати «до кінця», тоді як у прифронтових областях сильніший запит на зупинку бойових дій.
«Чим західніше, тим більший спротив будь-яким територіальним поступкам, а чим східніше, тим більша згода», – наголошує керівник соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович.
Він пояснює, що для мешканців заходу війна відчувається менше у повсякденному житті, тоді як жителі прифронтових територій щодня стикаються з обстрілами та загрозами.
«А чим ти ближче до лінії фронту, тим небезпечніше: до тебе вже росіяни дострілюють, дрони залітають і так далі. Тому ти починаєш говорити: слухайте, навіщо нам це все, давайте вже зупинимось на тому, що маємо», – пояснює Антипович, додаючи, що різниця між регіонами не критична, але тренд є сталим.
Переговори як реальний, а не лише бажаний сценарій
Якщо дивитися на картину загалом, майже дві третини українців вважають, що війна має завершитися дипломатичним шляхом. Близько третини дотримуються жорсткішої позиції: або повернення кордонів 1991 року, або щонайменше вихід на рубежі станом на 2022 рік.
Різниця між «бажаним» і «реалістичним» сценаріями особливо помітна, коли респондентам ставлять пряме запитання про те, як саме, на їхню думку, війна може закінчитися в реальності.
«А коли запитуєш українця: який реальний шлях завершення війни, а не бажаний, то там під 80 відсотків кажуть, що реальний шлях – це тільки перемовини», – зазначає соціолог.
При цьому деталі переговорного формату українці бачать по-різному. Частина громадян наполягає на активній участі міжнародних партнерів, інші допускають і прямі контакти з Росією.
«Ті самі 60 відсотків говорять про перемовини із залученням міжнародних партнерів, 20 відсотків вважають, що взагалі потрібні прямі перемовини з росіянами», – уточнює Антипович.
Водночас трохи більше 10% опитаних виступають за продовження війни до повного звільнення всіх територій України. Соціолог підкреслює, що показники коливаються, але загальний запит на переговори стабільно перевищує підтримку виключно військового сценарію.
Територіальні поступки як червона лінія
Попри перевагу переговорного підходу, готовність до конкретних поступок суттєво різниться залежно від теми. Розмова про НАТО, статус російської мови, релігійні питання або Донбас викликає різні емоції та оцінки.
«Коли справа доходить до конкретики – НАТО, російська мова, російська церква, території, вихід з Донбасу і так далі, – усе сприймається по-різному», – говорить Антипович.
Найчутливішою сферою залишаються саме території. За словами соціолога, суспільний консенсус тут доволі жорсткий.
«Ніхто не хоче і не буде визнавати окуповані території російськими. Тим більше виходити з тих місць, які зараз утримують українські військові», – підкреслює він.
Утім, Антипович визнає, що в умовах відсутності альтернатив суспільству можуть нав’язати складний вибір.
«Якщо буде запропонований такий компроміс і це стане єдиною можливою конфігурацією перемовин, тоді українцю, який у більшості своїй за переговорний процес, доведеться це прийняти», – резюмує соціолог.
Таким чином, настрої українців щодо миру та війни балансують між прагненням завершити бойові дії дипломатичним шляхом і категоричним небажанням погоджуватися на легалізацію російської окупації. Територіальне питання залишається головною лінією напруги, навіть попри зростання запиту на переговори в суспільстві.
