У березні 1990 року Тернопіль став одним із перших міст України, де було обрано міську раду демократичного скликання. Вибори, які відбулися за півтора року до проголошення незалежності, стали визначальною подією для регіону та всієї країни. До складу ради увійшли 127 депутатів — більшість з них представляли патріотичні громадські рухи та Народний Рух України. Про ті складні часи, суспільну атмосферу і головні рішення згадують голова ради того періоду В’ячеслав Негода та депутати Павло Сливка, Данило Чепіль, Євген Бартків.
Павло Сливка, один із депутатів першого демократичного скликання, пригадує, що наприкінці 80-х комуністична влада намагалася чинити спротив демократичним змінам. У місті з’явилися організації, які закликали до незалежності: Товариство української мови, “Меморіал”, Українська Гельсінська спілка та Народний Рух, який відіграв важливу роль у національно-визвольних процесах.
29 березня 1990 року в будинку політосвіти пройшла перша сесія міської ради нового скликання. Головою обрали В’ячеслава Негоду, за якого проголосували 89 депутатів. За словами Негоди, нова рада об’єднала переважно безпартійних представників, тоді як комуністи були у меншості. Саме з того моменту почалася реальна боротьба з радянською системою — і навіть організували першу відкриту трансляцію сесії для громади через радіо.
В роботі міськради брали участь архітектор Данило Чепіль, редактор газети “Оріон” Євген Бартків та інші активісти. Чепіль згадує, що для виступу на сесії потрібно було займати місця ближче до мікрофона, адже кожен хотів донести свою думку.
Особливе місце серед прийнятих рішень посідав “Декрет про владу” — перший в Україні документ, який передавав повноту влади міській раді. Майже всі депутати підтримали цю ініціативу, тоді як десять комуністів виступили проти. Ще одним важливим кроком стали рішення про демонтаж пам’ятників тоталітарної епохи і масове перейменування вулиць — наприклад, вулиця Леніна стала вулицею Бандери, а на ній знаходилось КДБ.
Як відзначає Данило Чепіль, рада діяла рішуче і сміливо — ухвалювала універсали, змінювала структуру управління, закладала прецеденти, на які орієнтувались міста по всій Україні. “Ми працювали не просто як місцеві депутати, а як представники України, котра ще тільки народжувалася”, — згадує він.
Одним із перших кроків став Декрет, який дозволив міській раді самостійно керувати всіма процесами в місті, тоді як раніше всі рішення спускалися зверху. Згодом ухвалили й Універсал, де розширили повноваження ради. Не менш важливим стало визнання української символіки — прапора, герба й гімну — офіційними для Тернополя. Окремо рада підтримала литовський народ, який на той момент вже проголосив незалежність.
Тиск з боку радянських органів не змусив депутатів відступити. Навіть коли міська прокуратура вимагала скасувати ключові рішення, на другій сесії протест було відхилено. Показовим кроком став демонтаж пам’ятника Леніну — Тернопіль став одним з перших міст у Союзі, де це зробили.
Федір Полянський, директор Державного архіву області, підкреслює: демократична рада Тернополя не лише кардинально змінила місцеве управління, а й задала тон змінам для всієї країни. Це був організований опір комуністичній системі та створення української системи самоврядування.
За словами В’ячеслава Негоди, тодішній склад ради був різноманітним — були і помірковані, і радикальні, і прихильники старої системи. Головне було знайти баланс і забезпечити дієздатність ради. Депутат Євген Бартків згадує, що з 1992 року в раді утворилася радикальна фракція, яка підтримувала виконком і міського голову, але не дозволяла ухвалювати рішення, що не відповідали інтересам громади.
З часом, щоб зробити раду мобільнішою, вирішили скоротити кількість депутатів — зі 127 до 16. Проте, як зазначає Павло Сливка, це рішення виявилося занадто радикальним і згодом негативно вплинуло на роль депутатського корпусу.
В’ячеслав Негода наголошує: незалежно від політичної належності, влада — це відповідальність і дія, а не формальна опозиція. Перший демократичний склад міськради Тернополя став яскравим прикладом для інших міст, як впроваджувати реальні зміни навіть у складних умовах.
