Попри біль і втрати, вона не відмовляється від мрії. 16-річна воротарка з Тернополя Єва Унольт, яка постраждала під час ракетного удару по місту, продовжує лікування й бореться за повернення до життя, у якому знову буде футбол. Її підтримують не лише родина та друзі, а й легенда українського футболу Андрій Пятов.
Два місяці тому життя Єви змінилося назавжди. Під час повітряної атаки 19 листопада вона втратила матір і сестру, а сама отримала важкі поранення. Дівчина перенесла понад десять операцій, нині лікується у лікарні, але не опускає рук і не втрачає надії.
Вже шість років Єва стоїть у воротах дівочої команди “Футбольної академії Тернопіль”. За словами батька Олександра Унольта, саме футбол загартував її характер:
“Футболом вона почала займатися десь із 5-го класу. Спочатку любительський, а потім перейшла на напівпрофесійний рівень”.
Спорт допоміг Єві не лише фізично, а й психологічно. Дівчина переконана, що активність зробила її сильнішою:
“Я стала більш самостійною, в мене більш сильний дух, краще здоров’я, тому що я бігаю, займаюся спортом — це допомагає для тіла”, — підкреслює Єва.
Ортопед-травматолог Сергій Гаріян наголошує: попереду у дівчини ще низка реконструктивних операцій. Але лікарі вже досягли багато:
“Ми виконали численну кількість операцій. Зараз стан стабілізований. Ми врятували життя, врятували кінцівку, наступна задача — врятувати функцію кінцівки”, — розповідає медик.
Особливою стала нещодавня несподівана зустріч у лікарняній палаті — до Єви навідався голкіпер “Шахтаря” та збірної України Андрій Пятов. Дівчина досі під враженням:
“Заходить Пятов, я просто в шоці була. Він подарував мені воротарські рукавиці з підписом, футболку. Запрошував на матчі, і я, як одужаю, обов’язково на них прийду”, — ділиться Єва.
Зараз її підтримують друзі, знайомі, однокласники. У школі дівчині передають привітання й слова віри у перемогу над обставинами. Однокласниця Юля Матвіїв говорить про Єву із впевненістю:
“В неї дуже сильний характер, вона ніколи не опустить руки. Я впевнена, що в неї все вийде, вона одужає, буде далі продовжувати займатися спортом і досягне всього, чого забажає”.
Попереду ще багато випробувань, але Єва не полишає сподівань. Про головну свою мрію вона говорить відкрито:
“Я мрію, щоб скоріше наступив мир в країні, щоб все налагодилось. Найбільша моя мрія — це стати футболісткою, а якщо не вийде, то, може, барберкою. Але якщо в футболі получиться, то мені більше нічого не треба”.
В історії Єви — і біль втрати, і віра в майбутнє, і натхнення для всіх, хто бореться за себе й Україну. Попереду — дорога до зцілення та нових перемог, на полі й поза ним.
