Тернопільський апеляційний суд не задовольнив скаргу прокурора у справі про резонансне подвійне вбивство підприємця та його дружини. Виправдувальний вирок, ухвалений у травні 2025 року, залишився без змін – суд дійшов висновку, що провину обвинуваченого не доведено.
Колегія суддів розглядала апеляцію на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 12 травня 2025 року. За матеріалами досудового розслідування Юрія К. підозрювали у вбивстві його 49-річного дядька, відомого підприємця Юліана К., та дружини потерпілого. Події, про які йдеться, сталися у вересні 1997 року в селі Підгороднє Тернопільського району.
Слідство стверджувало, що Юрій К. дізнався про намір дядька вивести його із сімейного бізнесу. У день злочину, за версією обвинувачення, він кілька разів телефонував водієві Юліана К., щоб з’ясувати, коли той повернеться з Києва. Після повідомлення, що автомобіль уже у Тернополі, Юрій К. нібито поїхав до будинку родича, маючи при собі пістолет невстановленої марки.
За цією ж версією, у помешканні він застрелив Юліана К., його дружину та собаку породи доберман. Далі, імітуючи пограбування, забрав дорогоцінності й утік. Розслідування цієї справи тривало понад 20 років.
Втім суд першої інстанції визнав Юрія К. невинуватим у вчиненні умисного вбивства двох осіб за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України та виправдав на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України – через недоведеність. Окремо зазначено, що підозрюваний помер у липні 2012 року.
Прокурор, не погодившись із таким рішенням, просив апеляційний суд скасувати виправдання та ухвалити новий вирок – визнати Юрія К. винуватим, але одночасно закрити провадження у зв’язку зі смертю підозрюваного на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Однак апеляційний суд, перевіривши матеріали в межах скарги, погодився з висновками місцевого суду. Колегія зазначила, що надані стороною обвинувачення докази не дозволяли довести вину поза розумним сумнівом, а можливість зібрати такі докази у межах закону була вичерпана.
Чому суд не побачив доказів причетності
Судді звернули увагу, що у справі немає прямого доказу або сукупності непрямих доказів, які б пов’язували Юрія К. зі злочином. Також жодна з експертиз, досліджених у суді, не містила висновків про його причетність.
Окремо вказано, що в будинку потерпілих не виявили відбитків пальців, слідів взуття чи ДНК-матеріалів Юрія К. А ті сліди, які знайшли, йому не належали. Так само вилучені у нього дорогоцінності, за оцінкою суду, неможливо однозначно співвіднести з речами, викраденими у потерпілих – у обвинувальному акті не було конкретного переліку викраденого.
Крім того, колегія суддів зазначила, що дані з показань С. Р., зафіксовані у протоколі допиту, не перебували в об’єктивному зв’язку з іншими доказами.
У своєму рішенні суд послався на підхід, закріплений у практиці: усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, які неможливо усунути, мають тлумачитися на користь обвинуваченого, а обвинувальний вирок можливий лише тоді, коли вина доведена поза розумним сумнівом.
У підсумку апеляційна скарга прокурора залишена без задоволення, а виправдувальний вирок від 12 травня 2025 року – без змін.
